170 років тому народився видатний живописець, архітектор, етнограф, мистецтвознавець, педагог Опанас Георгійович Сластьона.
Народився в Бердянську тодішньої Таврійської губернії. Батько був іконописцем-реставратором. Саме від нього отримав перші ази малювання.
У 1874 році став вільним слухачем Академії мистецтв. Його вчителями були І. Крамськой і П. Чистяков. Був Головою клубу українських митців у Санкт-Петербурзі.

Його художня, етнографічна, педагогічна, просвітницька діяльність нерозривно пов’язана з Полтавщиною. Під час літніх канікул разом з Порфирієм Мартиновичем їздили в Україну, пішки сходили Лівобережну Україну, збираючи матеріали з української старовини – записували народні пісні й думи, замальовували портрети виконавців, краєвиди, характерні типи селян, історичні пам’ятки, зразки народної архітектури. На основі цих замальовок митець створив аркуші до альбомів «Старовина українська і запорізька архітектура» та «Стародавня українська архітектура». На жаль, більшість літографій загинули під час весняної повені 1895 року.

У 1900 році переїхав з Петербурга до Миргорода, де впродовж 28 років викладав малювання у художньо-промисловій школі імені М. Гоголя. Особливою увагою його зацікавлень було кобзарство. Він записував пісні кобзарів, малював їх портрети. Настільки захопився цим напрямком народного мистецтва, що сам вивчився грати на музичному інструмент, був чудовим виконавцем українських дум та пісень.

О. Сластьон був одним з основоположників українського архітектурного стилю. Гаряче підтримав В. Кричевського в реалізації його ідеї – спорудження будинку Полтавського губернського земства в українському стилі. За цю ідею довелось повоювати, адже мала вона багато противників. Та все ж на будівельній комісії перевагою у 6 голосів проект В. Кричевського переміг. У листі до Б. Грінченка 26 червня 1903 р. О. Сластьон писав: «…те, що Полтава, матиме свій український земський будинок, то се ніколи не забудеться, а ширитиметься далі й далі…»

У роки громадянської війни опікувався збереженням та охороною культурних цінностей на Миргородщині. Був засновником та першим директором Наукового художньо-промислового музею.

Мистецтвознавець був одним з організаторів першої Всеукраїнської виставки художників, що відбулась в Полтаві у 1903 році з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському, також створив чудовий ліричний портрет письменника, надрукований у збірнику «На вічну пам’ять Івану Котляревському, що вийшла друком у Києві у 1904 році у видавництві «Вік». Був палким прихильником створення музею великого полтавця, неодноразово підіймати цю тему у часописі «Київська старина».

Прекрасно володів пером, його мистецтвознавчі та публіцистичні розвідки розкривають різні напрямки українського народного мистецтва.
Помер 24 вересня 1933 року. Похований у Миргороді на Троїцькому кладовищі.