У грудні 1947 року у внутрішній тюрмі Міністерства держбезпеки з’явився непростий арештант. Чоловікові було трохи за п’ятдесят, але виглядав він старшим за свої роки. На невеликому тюремному фото привертає увагу його втомлений та приречений погляд. Попри те, що прізвище, яке носив арештант, ще років 30 тому знала вся Європа, на знімку його вказали з помилкою: «Габзбург», а літера «з» ще й повернута чомусь в інший бік. З часом у всіх документах позначатимуть і друге ім'я Вільгельма Габсбурга-Лотрінгена – Василь Вишиваний… Про політика, дипломата, полковника Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР – у дописі бібліотекарів бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ.

Він походив із периферійної гілки давнього монаршого роду, що на момент його народження (10 лютого 1895 року) правив могутньою Австро-Угорською імперією. Вільгельм зростав у батьківському маєтку в польському містечку Живець у західній Галичині. Карл Стефан Габсбург був великим патріотом Польщі, в оточенні якого не дуже любили українське населення імперії, особливо як потенційних конкурентів у боротьбі за Галичину, тож юний ерцгерцог був начуваний про українців як про «розбишацьке плем’я». У 1912 році Вільгельм, якому тоді виповнилося 17-ть, вирішив на власні очі побачити той загадковий народ. Він сідає на потяг та потай їде у Ворохту, де кілька днів проводить в оселі заможного гуцула, а далі мандрує гуцульськими селами, так і не знайшовши ніяких розбійників. Натомість неповторна краса Карпат, мальовничість гірських строїв та тужлива мелодика гуцульських пісень назавжди причарували Вільгельма Габсбурга й поклали початок його палкої любові до України.

У 1915 році ерцгерцог закінчив військову академію і став лейтенантом Австро-угорської армії, отримав призначення до 13-го уланського полку, більшість вояків якого були українцями. І ось ці українські юнаки продовжували наповнювати серце Вільгельма любов’ю до України. Він вчить українську мову та починає читати твори Грушевського, Франка, Шевченка... Солдати подарували командиру вишиванку, яку той став носити під одностроєм. Відтак він просить називати себе Василем, а трохи пізніше отримує прізвисько Вишиваний… Можливо, українське захоплення Вільгельма фон Габсбурга починалося з тверезого політичного розрахунку його батька. На початку ХХ століття Габсбурги розуміли, що процес розпаду імперії на національні держави неминучий – робили розрахунок на новостворені держави і для українців «майбутнім монархом» мав стати Вільгельм. Ситуація змінилась під час Першої світової. У війську Вільгельм не тільки досконало опанував українську мову, але й почав вважати себе українцем, та постійно заохочував своїх підлеглих до активного національного самовизначення: «Я щиро полюбив український народ і сам почуваюсь українцем».

У 1916-му Вільгельма-Василя відкликають з фронту. Досягнувши 21-річного віку він, як і будь-який Габсбург чоловічої статі, автоматично став депутатом австро-угорського парламенту. Тепер Вільгельм знайомиться з багатьма українськими політиками та лобіює українські інтереси на високому політичному рівні. Найбільш прийнятним шляхом вирішення українського питання для нього на той час здавалося створення автономного Великого князівства України у складі реформованої на федеративних засадах габсбурзької монархії. Тим часом російська імперія зникає, а в українців, що жили на її землях, з'являється шанс збудувати власну державу… Під час укладання Берестейської угоди 1918 року Вільгельм Габсбург завдяки своїм зв’язкам в австрійських урядових колах надавав суттєву допомогу українській делегації. А потім, згідно з угодою, опинився в Україні у складі німецько-австрійського військового контингенту.

Здобувши величезний авторитет серед українців як полковник Легіону Січових Стрільців та активний учасник українських національно-визвольних змагань, Вільгельм стає живою легендою. Деякі політичні діячі вбачають у ньому небезпечного суперника, який, за певних обставин, міг би стати гетьманом України або й зайняти престол монарха. Втім, цим планам не судилося здійснитися. В 1918 році Австро-Угорська монархія припинила своє існування. Колись могутня європейська імперія перетворилася на сукупність країн, що намагалися самоствердитися на новій політичній світовій арені. Серед них були УНР та ЗУНР, на які українці покладали великі надії. Вільгельму було боляче дивитися на розпорошені українські сили та внутрішні чвари перед загрозою радянської окупації: «У нас один спільний дух, який родився з козацьких традицій, у нас одна ідея, одна програма, один прапор: одна, зʼєдинена, самостійна, суверенна Українська Держава».

В 1921 році він покидає Україну та вертається у Відень, де видає збірник україномовної поезії під назвою «Минають дні» та присвячує свої вірші борцям, що впали за волю України. Не маючи жодного громадянства, у 1922 році він роздобув порожній австрійський паспорт, куди вписав нове ім'я: Василь Вишиваний. Політика на деякий час зникає з його життя. Він оселяється в Мадриді, а на початку 30-х років переїжджає до Парижа. У Франції Вишиваний поновлює спілкування з українцями: «...Я уперто вірю в самостійність і соборність суверенности нашої, нам всім так милої держави України». Він продовжує працювати на українську справу, підтримує зв’язки з ОУН, з розвідками різних країн, адже в СРСР вбачав загрозу для всієї Європи, шукав, як можна протидіяти цій силі. Він перебуває під пильним наглядом НКВС і намагається протидіяти радянському впливу на українців в еміграції. Його контакти зі спецслужбами були дуже широкими, можливо, вони й спричинили його арешт, подальше перевезення до Радянського Союзу і, зрештою, трагічну загибель у Лук’янівській тюрмі. Місце його поховання досі невідоме. Так драматично завершився життєвий шлях австрійського ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбурга-Лотрінґена на його духовній Батьківщині – Україні.

Знаймо, бо ми того варті!