Історія подарувала нам людей, мобілізованих словом і правдою на виконання свого обов’язку перед далекими предками. Це – літописці, які є посланцями з далекого минулого у далеке майбутнє, зв’язківці між епохами.

Допізна зимовими, літніми, осінніми, весняними вечорами при свічках, схилений над аркушем паперу, вимережував літеру за літерою, воскрешав з недалекого минулого людей і події наш славний земляк-патріот, найвидатніший літописець героїчної доби козацтва Самійло Величко, щоб повідати про них і полишити величезний рукопис для майбутнього. 11 лютого виповнилося 355 років з дня його народження. Про життя і діяльність літописця, який народився неподалік Полтави, в селі Жуки, про його «Літопис» говорили з користувачами бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ на історичному екскурсі «Слово очевидця: спадщина Самійла Величка».

Існує кілька так званих козацьких літописів: Літопис Самійла Величка, Літопис Граб'янки, Літопис Самовидця, «Короткий опис Малоросії». Літопис Величка – єдиний, що зберігся до наших днів в оригіналі. І саме літопис Величка є найвеличнішим та наймасштабнішим, є вершиною українського барокового літописання. Ні до нього, ані після ніхто не витворював таке складне, мозаїчне, взірцеве щодо дотримання літературного стилю полотно з усіма належними йому компонентами.

Всі вісім попередніх видань цього Літопису були неповні, спотворені частково з політичних мотивів. З них викинули все, що стосувалося гетьмана України Івана Мазепи, його доби, стосунків Самійла Величка з Іваном Мазепою. Радянські пропагандисти стверджували, що Величко був ворогом, політичним опонентом Мазепи, постраждав за справу Кочубея. Насправді це не так. Величко був людиною Мазепи, належав до його найближчого оточення і також уболівав за Україну.

В 1991 році літопис в двох томах було видано сучасною українською мовою, його переклав письменник і культуролог Валерій Шевчук.
Тільки 2020 року на основі оригіналу «Літопису», який зберігається у Санкт-Петербурзі у відділі рукописів Російської національної бібліотеки, було видано ошатний однотомник «Літопису» Самійла Величка на 1112 сторінках накладом 1000 примірників. Завдяки цьому безцінному документу тепер можемо більше дізнатися про гетьманську Україну, про те, якими були тогочасні канцеляристи, яка у них була освіта, знання, погляди, ідентичність, як вони дивилися на історію, Україну, козацький народ. Публікація цього академічного видання – початок великої історичної роботи, досліджень, які триватимуть десятиріччя а, можливо, й сторіччя.