Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 року в селі Трач, тепер Косівського району, що на Івано-Франківщині.
Те, що сприйняв хлопцем у дитинстві і в ранній юності, що ввібрав у себе, чим милувався, залишилося не тільки в пам’яті, але і в його творах. Нахил до літератури, до читання він мав змалку, а потім це розвинулося у професію. Батько, який працював учителем і був товаришем юнакові, стримував від письменницької сверблячки – аби не спокусився хвалити совєтську владу або ганити її, за що міг потрапити за ґрати.

Але Роман Іваничук уже після армії остаточно зрозумів, що його покликання – писати. Батька він в листі попросив: «Благословіть мене в літературу!».
Вже першу новелу студента філологічного факультету у альманасі Львівського університету критика схвалила. Від дебюту у 1954 році Роман Іваничук працював безперервно до останніх днів свого життя – 62 роки, і жодного разу не діймала його думка, щоб змінити, бодай на певний час, письменницьку роботу.

Як письменник, він автор майже півтори сотні окремих видань. І це вияв не тільки його дивовижної працьовитості, а передусім – невичерпності даного з ласки Божої таланту й невсипущих і постійних творчих пошуків та дерзань. У майстерних новелах, глибоких повістях, наступальній публіцистиці, а передусім – історичних романах, яких він створив більше двадцяти – стільки, мабуть, не написав ще жоден письменник! В його романах – різні часи, різні географічні терени, різні жанрові підвиди історичного роману, але найголовніше, що там – це любов до рідної землі й народу як смислу існування людини. Відтак, якщо об'єднати усі романи Романа Іваничука в один цикл, то вийде один великий роман про історію України, в який автор вклав свою душу.

Роман Іваничук був одним з організаторів Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Народного Руху України, мав звання заслуженого працівника культури України. Він – лауреат Національної премії ім.Т.Г.Шевченка, літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І.Мазепи. У 2009 році йому було присвоєно звання Героя України.

Він незламно відстоював позицію справжнього українського патріота і як депутат парламенту першого демократичного скликання, коли приймалася вікопомна Декларація про незалежність України.

Вражає Іваничукова прозірливість, завдяки якій ще у 1980-х письменник передбачив, що Росія в майбутньому становитиме загрозу для України. Перебуваючи в москві спершу як делегат з’їзду, а згодом як депутат, він відчув небезпечні тенденції у російському суспільстві, що так і не вилікувалося від сталінізму. Пророчі думки Романа Іваничука, занотовані у щоденнику на початку 1990-х: «Росія скинула з себе комуністичну шкуру, як вуж. А вже під нею ми побачили справжній імперський організм, і нерви, і отруту. Боюся, що цей вуж без крові не сконає. Не дай, Боже, – і проллється вона, поки російський народ сам не переконається в облудності своєї месіанської ідеї, поки не ввійде у свою історичну землю, занехаяну, незорану, і, працюючи на ній, переміниться з імперської, зненавидженої усім світом нації в нормальну, людяну, демократичну».

Свою останню книжку «Дороги вольні і невольні: Щоденники. 1991–1994», яку Роман Іваничук так і не дочекався, він закінчує оптимістичним зверненням до нащадків, перед якими після стількох століть приниження і гніту стелиться «вольна дорога», висловлює впевненість у тому, що українці посядуть гідне місце серед народів світу.

До 95-ої річниці з дня народження талановитого українського прозаїка Романа Івановича Іваничука (1929 – 2016) працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ підготували віртуальну книжкову виставку «Серед повені книг Романа Іваничука».