Джон Голсуорсі (1867 – 1933) «народився зі срібною ложкою в роті» в заможній буржуазній родині, в сімейному родоводі був записаний як Джон Голсуорсі IV. В Оксфордському університеті здобув юридичну освіту, сучасники згадували про нього як про «зразкового джентльмена», що відвідував респектабельний клуб лише для обраних, займався аристократичними видами спорту, мав бездоганні манери та вишукану зовнішність. Ставши адвокатом, він так і не зайнявся юридичною практикою, багато читав і подорожував, з 1895 р. присвячує своє життя літературній творчості. Голсуорсі неухильно дотримувався правила писати щоранку, його літературна спадщина складається з 20 романів, 30 п'єс, 3 збірки віршів, 173 повістей та оповідань, 5 збірок есе, щонайменше 700 листів і безліч нарисів.
У 1932 p., за два місяці до смерті, Ґолсуорсі присудили Нобелівську премію за «високу майстерність оповідача, вершиною чого є «Сага про Форсайтів». Написана як сімейна хроніка, «Сага» розповідає історію родини Форсайтів та складається з романів «Власник», «В зашморгу» і «Здаємо в оренду» та двох інтерлюдій.
Гуманіст і демократ, котрий понад усе цінував особисту і професійну незалежність, він відмовився від лицарського звання, запропонованого йому урядом Девіда Ллойда Джорджа в 1918 р.
Першу світову війну Ґолсуорсі сприйняв як божевілля, що звалилося на світ. Через вік він не брав безпосередньої участі у воєнних діях, але взимку 1916/17 pp. разом із дружиною працював у приватному госпіталі у Франції.
Голсуорсі був відомим меценатом, він витрачав багато власних коштів на добродійність, активно виступав за соціальні реформи, агітував за перегляд закону про цензуру, розлучення, мінімальну заробітну плату, виборчі права для жінок. Смертельно хворий письменник розпорядився, щоб його Нобелівська премія була передана ПЕН-клубу – міжнародній письменницькій організації, яку він заснував у 1921 році.
Незалежність він зберігав і у своїх філософських та релігійних поглядах, можливо, саме через те йому було відмовлено у праві поховання в Кутку поетів Вестмінстерського абатства. Згідно з заповітом письменника, його прах був розвіяний над пагорбами південного Сассексу, які він так любив за життя.
У виступі перед молоддю Джон Ґолсуорсі підкреслює: «Ґрунтовне знання літератури рідною мовою складає найприємнішу і найкориснішу частину освіти. ... той, хто розмовляє рідною мовою так, що вона звучить музикально… — той є освіченою людиною».
Книги письменника є в фонді бібліотеки-філії №5 Центральної бібліотеки Полтавської міської територіальної громади.