По завершенні Другої світової війни, 1946 року, Міжнародний олімпійський комітет вирішив відродити сучасний олімпійський рух, розпочавши з організації XIV літніх Олімпійських ігор 1948 року в Лондоні. До Великої Британії приїхали понад чотири тисячі спортсменів із 59 країн. Японію та Німеччину, що спровокували світову війну на Олімпіаду не запросили. Радянський Союз хоча й отримав запрошення на змагання, але бойкотував захід, оскільки ще з часів жовтневого перевороту 1917 року вважав Олімпіаду буржуазною, капіталістичною практикою, чим і пояснював свою відмову від участі в ній. Проте вже за чотири роки повернувся на Ігри після 40-річної відсутності.

На Олімпіаду в Гельсінкі 1952 року приїхали спортсмени із 69 країн та регіонів. Серед тих 4955 спортсменів була й уродженка Полтавщини, якій судилося війти в історію українського та світового спорту. Про нашу славетну землячку читаймо в дописі бібліотекарів бібліотеки-філії № 1 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.

Шалений професіоналізм і велике бажання завжди бути першою. Вона відверто зізнавалась, що не любить програвати. Невдача? Треба ще більше працювати! І тоді прийдуть перемоги. Говорять, що в спорті ключову роль відіграє саме характер: яким би талановитим і майстерним ти не був, без вольових якостей на п’єдесталі пошани опинитися практично неможливо.

Ніна Антонівна Бочарова з’явилася на світ 24 вересня 1924-го в Супрунівці поблизу Полтави. У 1932–1933 роках її родина, як і мільйони українців, відчула на собі усі жахіття Голодомору… Займатися спортом дівчинка розпочала ще під час навчання у сільській школі, далі – відділення спортивної гімнастики Полтавської школи фізкультури. Щоденно їй доводилося долати по кілька кілометрів, щоб потрапити на тренування. Відвідувала кожне заняття – змалечку проявився її максималізм.. Фізичну міць Ніна вже згодом пояснювала не лише працездатністю, а й генетикою – мовляв, перейняла силу в батька-коваля. Наполеглива праця принесла й перші перемоги. 1938-го Ніна Бочарова стала чемпіонкою України зі спортивної гімнастики серед дівчат середнього юнацького віку, а вже наступного року дебютувала в чемпіонаті Української РСР серед дорослих… А попереду були випробування геть іншого ґатунку. У роки Другої світової війни Ніна була акробаткою полтавського цирку (театру вар’єте) борця Івана Шемякіна. Допомагала учасникам партизанського руху… Вже за рік після визволення Полтави, у 1944-му Ніна, якій на той момент виповнилося двадцять років, приїхала до Києва – вступати в Інститут фізкультури. Далі було успішне навчання і перемога у всесоюзній першості. Вона поступово й впевнено йшла до своєї мети, а великий успіх залишався лише питанням часу.

У 1952-му році Ніна Бочарова в складі радянської делегації вирушила на Олімпійські ігри у Гельсінкі в статусі першого номера світового рейтингу жіночої спортивної гімнастики. На тій Олімпіаді вона виборола чотири медалі. І це у пізні для гімнастики 28 років! У змаганнях на колоді та у командних вправах Ніна виграла золото, а в опорному стрибку й у командних вправах із предметом – фінішувала другою і поповнила скарбницю двома срібними медалями. Зрештою, це не особливо вразило радянське керівництво. Судячи з розповідей героїні Олімпіади, держава не оцінила такий виступ спортсменки і та не отримала жодних нагород. Разом із Віктором Чукаріним, ще одним тріумфатором Олімпіади, що здивував увесь світ, завоювавши чотири золота та два срібла у чоловічій спортивній гімнастиці, вони провели увесь день в черзі на вокзалі за квитками до Києва та Львова... Ще до поїздки на головні змагання чотириріччя у Ніни виникли проблеми: на перегляді перед Олімпіадою спортсменка невдало виконала новий складний стрибок. Її запросили на розмову до керівництва і пояснили – на офіційних змаганнях ніяких довільних рішень і мінімум ризиків. Пізніше Ніна Бочарова жалкувала – якби у Гельсінкі виконала той стрибок, то могла замахнутися на звання абсолютної олімпійської чемпіонки, яке завоювала Марія Гороховська (до речі, у багатьох довідниках звання першої олімпійської чемпіонки з України, приписується саме цій гімнастці, уродженці Євпаторії, яка у Гельсінкі, проте, виступала від команди Ленінграда).

За два роки після тріумфу в Фінляндії Ніна Бочарова здобула титул чемпіонки світу в Італії. Таким було її прощання з великим спортом. За словами Ніни Антонівни, зробила вона це напрочуд легко. Протягом багатьох років Ніна Антонівна працювала тренером. Крім статусу першої української олімпійської чемпіонки, вона увійшла в історію ще як гімнастка, яка виконала унікальну вправу – поперечний шпагат на брусах.

Вона прожила довге життя… Попри все ніколи ні про що не шкодувала, ніколи нікому не жалілася і ніколи нічого не боялася. Перша українка, що завоювала золото на Олімпійських іграх.

Знаймо, бо ми того варті!