Йому вісім, він росте в російськомовній родині і, звісно ж, говорить лише російською. Аж ось дістає запалення легень і, лежачи в гарячці, раптом починає говорити українською, яку до того чув тільки від челяді. Це дивує батьків і дивує самого Михайлика… Після цього випадку він починає складати пісні на манір народних, а подорослішавши, читає твори українських письменників. Закінчивши духовну семінарію й екстерном склавши іспити на вчителя, заробляє на життя приватними уроками. Згодом Михайло увійде до лав «Братства Тарасівців» – революційної організації, що прагне незалежності України. Тоді з’являються й перші йото твори – розповіді про народ і для народу. Втім, мине декілька років, і його голос зазвучить по-іншому...

Неперевершений імпресіоніст, що з однаковою майстерністю описував і буденне, і екзотичне. Естет, який захоплювався квітами й любив добре поїсти. Чоловік, який не вчився в університеті, але знав дев’ять мов. Письменник, що писав без чернеток, писав прислухаючись лише до мови серця, а про свої здобутки скромно зауважував: «Я не вважаю, що конче треба, щоб про мене колись багато писали критики та історики літератури. Але цікаво було б, щоб так – за півсотні років… після моєї смерті десь написали на пів сторінки чи там сторінку, де просто перелічили б, що я зробив і що з того від мене зосталось у пам’яті. І в чиїй саме пам’яті. Ну, і коротко сказали б – чи надовго мене вистачить у будущині». Разом з бібліотекарами бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ пригадаймо найбільш яскраві епізоди з творчого життя Михайла Коцюбинського.

Він не любив розказувати про себе. Автобіографічні відомості, що їх він подавав до своїх творів, здебільшого обмежувалися скупими згадками про дати й місця: «Народився 1864 року в Вінниці на Поділлю», «В літературі вперше виступив 1890 року в Львові», «Року 1892 я почав службу в Одеській філоксерній комісії»…

1892-го Коцюбинський з колегами їде викорчовувати заражений філоксерою виноградник. Робота важка не фізично, важка емоційно: як пояснити господареві, що його рослини потрібно знищити, аби зупинити поширення шкідника, а відтак витримати горе людини, яка позбулася господарства в ім’я загального добра. Цей епізод ляже в основу новели «Для загального добра», яка разом з іншими новелами, а також повістю «Дорогою ціною» сформує бесарабський цикл, яким Коцюбинський означує свій відхід від об’єктивізму: не полишаючи міркувань над соціальними темами, все ж зміщує фокус у бік імпресіоністськи зображених пейзажів… Трьома роками потому Коцюбинський переходить до кримського відділу комісії. Почуті історії з життя кримських татар Коцюбинський вкладає у свої тексти – так народжується цикл кримських новел. Гори, спека й постійне дихання моря поблизу – Крим із його розпеченим повітрям перетворюється на одну з дійових осіб.

1896-го Коцюбинський одружується, а наступного року оселяється в Чернігові та починає працювати у відділі статистики тамтешнього губернського земства. Пригнічувало те, що мав спілкуватися та вести документацію російською. Та й взагалі, змушений був вести подвійне життя, поєднуючи роботу з літературною кар’єрою… Ніхто й не здогадувався про ту роздвоєність: вродливий, стрункий, зі смаком одягнений, він завжди йшов на роботу з посмішкою та неодмінною квіткою в бутоньєрці. Та за пару років трагічна роздвоєність поглибиться: Коцюбинському важко між роботою та творчістю, сім’єю та коханням. Грошей, отриманих на службі, вистачає лише на їжу, тож він знов починає «заробляти приватно»… Водночас в Чернігові влаштовував творчі вечори, зустрічі літературного клубу для молоді, що їх відвідували Павло Тичина, Микола Вороний та Василь Блакитний. 1903 року саме Коцюбинський склав відозву до українських письменників про вихід за межі змальовування селянського побуту, розроблення філософсько-психологічної, історичної проблематики в літературі.

До 1911 року Михайло Коцюбинський служить у земстві, а коли «Товариство прихильників української науки, літератури і штуки» призначає йому довічну стипендію, нарешті звільняється з роботи і може писати… Але він вже серйозно хворий: його мучать туберкульоз і астма. До смерті лишається два роки. У серпні 1911 року письменник вчергове їде у Криворівню: зачарований Карпатами, він пише «Тіні забутих предків» – геніальний текст, у якому людина стає невіддільною частинкою природи, поєднуючись із горами й полонинами, виростаючи разом із містичними духами Карпат і помираючи, аби перейти до потойбічного світу предків.

Його здоров’я погіршується: астма загострюється, а серце не витримує навантажень. Коцюбинського мучить безсоння, але письменник уже не може навіть піднятися з ліжка. Він помре 25 квітня 1913 року, проживши всього 48 років… А почалося життя письменника 160 років тому – 17 вересня 1864 року.

Яку б з трендових модерністських течій межі ХІХ-ХХ століття не взяти – імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм – вони так чи інакше вирують у творах Михайла Коцюбинського. Він не боявся писати інакше, ніж його літературні вчителі, і сам став натхненником для знакових авторів наступного покоління українських модерністів.