"Два кольори, мої два кольори,
Червоне – то любов, а чорне – то журба"

Сьогодні ми відзначаємо 95 років з дня народження Дмитра Павличка — видатного поета, перекладача, критика та громадського діяча, чия творчість назавжди вписана в історію українського відродження. Його слова, пройняті любов'ю до рідної землі й прагненням свободи, стали голосом епохи, що боролася за незалежність.

29 січня 2023 року ми втратили Павличка, але його спадщина - вічна. Як автор легендарної пісні "Два кольори", він подарував нам ліричний символ долі, в якій переплелися любов і журба.

Дмитро Павличко народився в селі Стопчатів на Івано-Франківщині. З юних років проявляв свою патріотичну позицію, відмовляючись читати польські патріотичні вірші, за що його карали. Під час Другої світової війни пережив втрату брата, що підштовхнуло його до вступу в УПА. За свою діяльність був ув'язнений радянською владою.

Творчість Павличка розпочалася в 1950-х роках, і його перші збірки відображали складні суспільні теми. Збірка "Правда кличе", що містила сонет "Коли умер кривавий Торквемада", стала важливим кроком у висвітленні тиранічної природи радянської влади, що вплинуло на його сприйняття як першого публічного дисидента.

Його твори стали не лише літературним надбанням, а й символом відродження української ідентичності. Дмитро Павличко не лише займався поезією та перекладами, зокрема Шекспіра українською, а й активно брав участь у громадському житті, був одним із ініціаторів створення Демократичної партії України та Народного Руху України. Він залишив слід у дипломатичній діяльності, працюючи послом України у Словаччині та Польщі.
Дмитро Павличко — це Герой України, символ непохитної віри у майбутнє свого народу. Його поезія і громадянська позиція залишаються прикладом для поколінь, а його любов до України, яку він проніс через усе життя, продовжує жити в серцях мільйонів.

Поезія Павличка, написана десятки років тому або сьогодні, глибоко відгукується в наших серцях і залишається актуальною для кожного й зараз:

Благослови, мій Боже, Україну,
З'єднай водно всі київські церкви,
Завмерлу нашу мову оживи,
Козацьку славу підніми із тліну.
Я смерть свою молитвою зустріну,
Вклонюсь Тобі з-під каменя й трави,
Але не дай, щоб служники Москви
Знов обернули край мій на руїну!
"Покаянні псалми ("сонети"), 2004