20 лютого виповнюється 120 років з дня народження літератора, публіциста, редактора, громадського діяча Уласа Самчука, який був одним з тих, хто доносив світові правду про українців на тернистому шляху становлення держави. До цієї дати в бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ в рамках міні-проєкту «Рядками долі» для користувачів проведено літературне портфоліо «Гомер українського життя ХХ сторіччя: Улас Самчук».

Більшу частину життя проживши за кордоном, Улас Самчук ніколи не втрачав духовного зв’язку з батьківщиною. У чужому світі він ще глибше, ще болючіше відчував, бачив і переживав долю і воління рідного народу і рідного краю.

Обов’язок перед собою і нацією Улас Самчук вбачав у тому, щоб «залишити по собі слід у слові – і то у слові солідного вияву». Про це писав він у листі до Дмитра Нитченка 1 квітня 1976 року. Попереду ще було одинадцять років активного творчого життя, позаду – майже шістдесят років вигнання з рідної землі.

Творча спадщина Уласа Самчука варта визнання не тільки в українській, але й світовій літературі.

Заслужене визнання йому принесла трилогія «Волинь», перша частина якої під назвою «Куди тече річка» з'явилась друком у 1932 – 1937 роках. Молодий 27-річний митець створив високомайстерне велике епічне полотно з життя народу, при цьому по-філософськи осмисливши змальовані події. Згодом в 1935 році з’являється друком друга частина «Волині» – «Війна і революція», а в 1937-му – «Батько і син». У 80-х роках йшли розмови про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію за «Волинь», але, на жаль, до кінця справа не була доведена.

Роман «Марія» став першим художнім твором у світовій літературі, де описані події Голодомору. Сам Самчук не був свідком цього злочину радянської влади. Але про жахливу ситуацію на центральних теренах України знав від дружини Марії Зоц, яка народилася на Наддніпрянщині, у Золотоноші, там від голоду постраждали її родичі і вона розповіла йому про трагедію своїх земляків.

1948 року Улас Самчук виїхав у Канаду, де прожив решту свого життя. Означені події знайшли висвітлення в його багатогранній творчості. Романи Самчука розповідають не лише про його рідну Волинь («Кулак», трилогія «Волинь», «Юність Василя Шеремети», «Чого не гоїть огонь», «Саботаж УВО»), а й про Карпатську Україну, яку зараз іменують Закарпаттям («Гори говорять», «Сонце з Заходу»), про Наддніпрянщину («Марія», перші дві частини трилогії «Ост»), Галичину («Саботаж УВО»), про українців на еміграції в Чехії та Німеччині в міжвоєнний період («На краю часу», «Саботаж УВО»), а також у Північній Америці в післявоєнний період («На твердій землі», третя частина трилогії «Ост»). Окрім того, маємо й оповідання письменника, в яких ідеться про різні події ХХ століття й участь у них українців з різних регіонів. А ще є чудові мемуарні твори Самчука: «На коні білому», «На коні вороному», «П’ять по дванадцятій: записки на бігу», «Планета Ді-Пі». Самчук також є автором драматичних творів, численних публіцистичних статей, репортажів, він описав майже всю Україну ХХ століття, відкрив невідоме про неї всьому світові, тому по праву його називають Гомером українського життя.

https://youtu.be/vlggQBkOuRM?si=OKD6gZ2CdhFJSkWF