«За що був Влизько розстріляний? - запитував Віктор Петров, автор публікації, яка побачила світ 1959 р. в Нью-Йорку. - У О.Влизька не було антисовєтського минулого Косинки. Він не брав участи в збройній боротьбі проти совєтської влади в роки селянської війни, і критика не мала приводу називати його «трипільським бандитом». Знов-таки О.Влизько не займався перекладами з латинської мови і цим не виявляв буржуазну суть поета, який відгороджується від сучасности».

Беру тебе, о, світе мій терновий,
В обійми сонячні! - В тебе любов мою,
Мов на вогонь, кладу! Засяй гарячим світом.
І очі хорі бідному сціли,
І осліпи того, хто тьму сподобав, -
Сховався в льох!..
Любові і вогню!!!

Один із наймолодших поетів українського Розстріляного Відродження Олекса Влизько прожив усього 26 років, але встиг стати надзвичайно відомим. Олекса почав писати в юнацькому віці та завдяки своїм баладам швидко став улюбленцем студентської молоді та зіркою першої величини в середовищі футуристів. Його талант отримує належне визнання. Критики та публіка високо оцінили творчий дебют молодого поета, який був нагороджений премією Народного комісаріату освіти. Ось, наприклад, як характеризували його творчість: «Цілковито сучасний поет», «Новий поет», «Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття…».
В літературу Влизька ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в київському журналі «Глобус» (1925. –№22) його вірш «Серце на норд». Після цієї публікації молодого поета стали щедро друкувати майже всі журнали та газети України.
В 1927 р. виходить у світ перша збірка Олекси Влизька із досить символічною для глухонімого автора назвою «За всіх скажу». За три роки книжка була перевидана тричі, а її загальний наклад досяг фантастичної як для поетичних творів у той час цифри — 33 тисячі примірники. Його творча енергія та прониклива лірика були приголомшливими.
А ще Олекса мав славу авантюриста, шукача пригод, франта й ловеласа. Упродовж 1928 р. поет подорожував Німеччиною, потім країнами Центральної Азії. З подорожі Німеччиною він привіз ковбойського капелюха, жовту шкіряну куртку, френч і краги, за що авторові збірки Hoch, Deutschland! перепало від комсомольського "святоші" - критика Бориса Коваленка.
У грудні 1934 р. Олекса Влизько та десятки інших письменників були арештовані НКВД та звинувачені у членстві в ОУН (Об’єднанні Українських Націоналістів). На допитах йому закидали, що він разом з іншими були емісарами Євгена Коновальця та заслані до Харкова з метою формування місцевих осередків Організації українських націоналістів. Поет своєї вини так і не визнав. У 1958 р. Олекса Влизько був реабілітований посмертно.
Коли в грудні 1934-го Влизька розстріляли, всі його книжки, всі журнальні публікації були вилучені. Отже, деякі подробиці біографії поета ще й зараз залишаються невідомими. Дослідників його творчості став Михайло Слабошпицький, який написав книгу «Веньямін літературної сім'ї. Олекса Влизько та інші».

Нема журби…Нема в мені печалі,
Бо серце в мене – золотий дудар,
Бо серце в мене – човник на причалі,
А сміх – пісні, а окіян – вода.
І сил моїх не зложиш на долоньці,
І повен човен мій гарячих дум,
Ой вірю я, що вигребу до сонця
І з ним піду, бадьорий, на тріумф!..

Хочете дізнатися більше про письменників українського Розстріляного Відродження - завітайте до бібліотеки-філії №5 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.