Літературознавці називали його  «поетом без каменю за душею» а есеїст, правозахисник Євген Сверстюк писав, що він належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частину історії України - йдеться про нашого земляка, поета -шестидесятника Василя Симоненка.

Народився Василь Симоненко 8 січня 1935 р. у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині У 1957 р. закінчив факультет журналістики Київського університету. Навчався разом з Юрієм Мушкетиком, Миколою Сомом ,  Валерієм Шевчуком, Борисом Олійником.

У 1960р. у Києві було засновано Клуб творчої молоді учасниками якого були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк. Активну діяльність у роботі творчої молоді брав також Василь Симоненко.

 Працював кореспондентом газет «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини».

У 1962 році вийшла у світ його перша книга поезій «Тиша і грім», а вже через рік внаслідок тяжкої хвороби поет помер у віці 28 років.

Друга збірка його поезій «Берег чекань» була заборонена цензуро Після смерті поета його твори неодноразово перевидавались, але часто з «купюрами» цензорів. Вірші поета набули широкої популярності у самвидаві.

Посмертно у 1995 р. став Лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка

Глибока синівська любов до України – основна тема поезій В. Симоненка:

                             Ради тебе перли в душі сію,

                             Ради тебе мислю і творю.

                             Хай мовчать Америки й Росії,

                             Коли я з тобою говорю.

                             Україно, ти моя молитва,

                             Ти моя розпука вікова…

                              Гримить над світом люта битва

                              За твоє життя , твої права.

Уже згаданий Євген Сверстюк писав про нього що він «наче корінь вийшов із землі… і вніс свій струмінь у поезію – струмінь оголеної правди і непідкупної честі…»