Доля щедро нагородила наше місто – багата його історія, високий духовний потенціал, непохитна відданість містян рідному краю. Полтаву не випадково вважають одним із духовних осередків нашої країни. Це місто видатних людей. Коли говоримо про нетлінні надбання національної культури, то відразу згадуємо Івана Котляревського, Панаса Мирного, Миколу Ярошенка, славних і прекрасних наших полтавок: художниць Марію Башкірцеву та Катерину Білокур, неповторну Віру Холодну та легендарну Марусю Чурай.

То хто ж вона Маруся Чурай, про яку народна пам’ять із сивої давнини донесла до наших днів хвилюючи перекази? Про цю незвичайну дівчину розповів користувачам бібліотеки-філії №5  ЦБ ПМТГ Олексій Орел, завідувач сектору соціокультурної діяльності Центральної бібліотеки  Полтавської МТГ. Присутні дізналися про життя полтавської дівчини надзвичайної вроди і трагічної долі, поетеси та піснярки.

Є скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління. До таких скарбів належить пісня. Здається, що пісні, які створила Маруся Чурай звучать уже цілу вічність: «Засвіт встали козаченьки», «В кінці греблі шумлять верби», «Віють вітри, віють буйні», «Ой, не ходи Грицю». Ці прості й хвилюючи слова пісень у виконанні полтавки Софії Костенко та харків’янки Надії Федоренко, які вони подарували присутнім,  бентежно озвалися в серцях  і вразили глибиною і щирістю виконання. Пісні Марусі Чурай є скарбом нашого народу, вони покликані зміцнювати дух та утверджувати національну гідність.