На музично-поетичному вечорі «Дві Чураївни Полтавського краю» у бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ вшановували наших славних землячок, долі яких не тільки присвячені пісні, але й увічнені піснею.

Віршем «Пісенна вічність» про поєднання долі Марусі Чурай і Раїси Кириченко полтавської майстрині, поетеси, волонтерки Катерини Калініченко розпочали захід. А ще чудовою прикрасою зали стали подаровані нею портрети художниці-ілюстратора Галини Свєчнікової з віршами про двох Чураївн.

Чотириста років тому в Полтаві в родині козацького сотника Гордія Чурая народилася дівчина Маруся, яка виросла і стала вирізнятися не тільки неймовірною красою, але й талантом до створення пісень. Народна пам'ять приписує поетесі авторство більше 20 пісень, найпопулярніші з яких: «Засвистали козаченьки», «Ой, не ходи, Грицю», «Віють вітри», «На городі верба рясна».

Про Марусю Чурай створено цілий ряд художніх творів, короткий огляд яких було запропоновано учасникам заходу. Звісно, один із найвідоміших творів, який став класикою української літератури, є історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Його відзначили Шевченківською премією у 1987 році.

Про Марусю Чурай нема жодних документальних відомостей, бо влітку 1658 року в Полтаві вирувала пожежа. Але є цікавий факт, що поет Іван Хоменко, збираючи матеріали для своєї драматичної поеми «Марина Чурай», знайшов у матеріалах козацького законодавства XV—XVII століть текст вироку полтавській піснетворці. Це доводить історичність особи Марусі Чурай.

Але полтавцям не слід доводити її існування, бо пам'ять про Марусю, її пісні, присвячені їй твори є найкращим свідченням того, що вона не легенда, а жива історія нашого краю. Свого часу її ім’ям було названо Співоче поле. Кожного, хто проходить повз полтавський театр, зустрічає фігура молодої Марусі Чурай в національному строї, що в легкій зажурі похилила голову.

А в Полтавській обласній філармонії несе славу української пісні чудовий ансамбль під назвою «Чураївна», який створений 1987 року. Поштовхом до цього стало повернення на рідну Полтавщину, на роботу в філармонію народної артистки України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Героя України Раїси Панасівни Кириченко.

В своїй книзі «Я козачка твоя, Україно» Раїса Опанасівна писала: «Не буду приховувати: мені приємно, коли й мене називають Чураївною. Але це не тільки тішить, але й змушує підніматися на ту висоту, на яку зійшла в народній уяві сама Маруся».

Зроблено запис семи пісень у виконанні Раїси Кириченко, коли було створено передачу для Українського телебачення «Пісні Марусі Чурай». А кожен свій концерт співачка починала піснею «Маруся Чураївна» Валентина Міщенка, який вперше розповів їй про славну землячку, а згодом подарував їй і цю пісню.

Ще в одній пісні «Чураївна» (поет Станіслав Реп’ях, композитор Микола Збарацький) є слова: «Чураївна до нас повернулася знов». На цьому заході до присутніх в піснях поверталися ці дві славні полтавки.

20 років тому, 9 лютого, ми втратили голос, яким співала душа України, душа чиста, стражденна і ніжна, втратили Берегиню української пісні Раїсу Кириченко. Пісня «Молитва за козачку» стала вшануванням не тільки співачки, але й всіх, хто вже в небесах.