15 лютого виповнюється 105 років від дня народження відомої норвезької дитячої письменниці Анне-Катаріни Вестлі.
Вона народилася у містечку Вир, у губернії Хедмарк на південному сході країни у далекому 1920 році. Її дівоче прізвище - Шулерюд, але, вийшовши заміж за Юхана Вестлі, вона взяла прізвище чоловіка. Юхан Вестлі дуже допомагав дружині, зокрема, ілюстрував її книжки.

У 1951 році, коли телевізорів у будинках у людей ще майже не було і їхнє місце займало радіо, молодій актрисі Анне-Кат. Вестлі запропонували вести радіопередачі для найменших. Для кожної передачі вона повинна була придумати кумедне оповіданнячко і сама ж його прочитати. З таких оповідок потім і склалися її книжки.

Найпершою роботою Вестлі стала книжка «Уле Олександр Філібе-бом-бом», а всього вона видала більше сорока книжок, які перекладені багатьма мовами.
Її часто називають бабусею всіх норвезьких дітей, бо хто ж, як не бабуся, розповідає дітям всілякі історії та казки. І всі її історії трохи схожі на казки, до того ж вони завжди добре закінчуються.

У бібліотеці-філії №11 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ є три гарно ілюстрованих книжки цієї письменниці: «Восьмеро дітей, тато, мама і вантажівка», «Бабуся і восьмеро дітей у лісі» та «Марта і бабуся, бабуся і Мортен». Їх можна читати разом із дітьми, або діти можуть прочитати їх самостійно. В будь-якому разі, вони дарують багато позитиву, бо читаючи їх, діти втягуються в коло добрих справ і добрих людей, стають ніби співучасниками їхніх дій.

А ще у цих історіях багато ігор. Письменниця придумує ігри так само винахідливо, як і самі діти. Часто в ці ігри включаються й дорослі і буває вже неможливо провести грань між грою і дійсністю. Справді, хто скаже, сердяться тато, мама і вісім дітей один на одного чи грають, коли бігають навколо кварталу, щоб дати вихід своєму роздратуванню? Грають вони, чи живуть звичайним життям, коли сплять у коров'ячих стійлах під час великодніх канікул? Або коли купують у складчину будинок у лісі? Або коли мама кличе: «Марен, Мартін, Марта, Мадс, Мона, Міллі, Міна, Мортен, йдіть вечеряти!», – це більше схоже на забавну гру і, звичайно, кожному хочеться взяти у ній участь.

Письменниця намагалася обдаровувати своїх героїв лише тими якостями, які сама цінувала в людях, тому в її книжках немає по-справжньому негативних персонажів. Вона неначе говорить своїм читачам: «Дивіться, як добре жити, коли людина думає й піклується не тільки про себе, а про всіх оточуючих. Це зовсім не важко і дуже приємно. Ви тільки спробуйте!».