18 лютого виповнюється 170 років від дня народження Софії Русової - видатної української педагогині, історика, письменниці, однієї з організаторок жіночого руху, людини широкої ерудиції, але передусім палкої патріотки України, дружини відомого громадського діяча Олександра Русова, вірної його соратниці у громадсько-культурній діяльності. Вони одружилися, коли Олександр працював учителем київської гімназії, а Софія вчителювала у дитячій школі. Сватав їх сам Михайло Драгоманов, а Микола Лисенко для молодих написав музичну композицію “Золоті ключі”.

Софія Русова була членом Української Центральної Ради: за гетьманату у Міністерстві освіти очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти. Активно боролася з русифікацією шкіл.

У 1920 р. переходить на викладацьку роботу, працюючи лектором Кам’янець-Подільського університету. З 1923 р. працює у Празі професором педагогіки Українського Педагогічного Інституту імені М. Драгоманова. Одночасно аж до 1938 р. обіймає посаду голови Української Національної Жіночої Ради.
Професійна та громадська діяльність родини Русових тісно пов’язана з Полтавою. Вони були активними членами Полтавської української громади. Їхній будинок, що і донині зберігся, стояв на Воскресенській вулиці неподалік сучасного музичного училища
На відзначення 100-літніх роковин української літератури Олександр та Софія Русови організували вечір пам’яті І. П. Котляревського, на якому обговорювалось питання спорудження пам’ятника великому полтавцю.

У будинку Русових 19 лютого 1900 р. відбулось зібрання свідомої інтелігенції з нагоди відзначення Шевченківських днів. Саме цього дня у будинку Русових М. Міхновський виголосив промову “Самостійна Україна”, лейтмотивом якої було прагнення до “Єдиної, нероздільної, самостійної України від Карпатських гір аж по Кубань-річку”.
То ж в роковини цієї незламної жінки варто згадати її ім’я. Вона зробила для своєї Батьківщини скільки, що вистачило б не на одне людське життя.